Учительська
доля - висока зоря,
Що всіх зігріва материнським привітом,
І їй у віках пломеніти над світом!
Людина долі не вибирає. Життя тче нитку
несподівано, з якого клубка – наперед ніхто не знає, не може сказати. Скільки
людей, стільки й доль. У кожного вона своя. Часом добра і радісна. Часто зла і
непривітна. Та яка вже кому судилась… Скульптор уже в брилі холодного каменя
бачить бездоганну постать Венери. Художник із різнобарв’я Всесвіту вибирає
кольори, потрібні для створення Мадонни. Композитор зі звуків природи вихоплює
ті, що виллються у Місячну сонату.
Які ж крупиночки потрібно зібрати
для того, щоб зрозуміти незбагнену дитячу душу? Відповідь на це запитання знає Учитель.
Через дитячі радощі і
пустощі, через усі проблеми шкільного життя Учитель несе у своїх очах стільки тепла й доброти, любові,
що його вистачає на сотні дітей.
Я назавжди пов’язала свою долю з українською філологією і вже 37 років на уроках української мови та літератури навчаю своїх вихованців вивчати та застосовувати мовні закони, чітко й переконливо висловлювати власні думки, засвоювати складну, але і важливу науку громадянськості. Чим краще людина володіє мовою, тим точніше вона мислить, тим глибше розвиває розумові здібності й повніше самовиражається.
Творчість, глибока ерудиція, спостережливість і вимогливість як до себе так
і до учнів - ось підґрунтя успішної педагогічної діяльності. Закохана в предмет, який викладаю.
Таку ж любов намагаюся прищепити своїм учням. Подорожуючи світом рідної мови, використовую в своїй
роботі найновіші технології. Більше 20 років
очолюю шкільне методичне об'єднання вчителів
гуманітарного циклу, десятиліттями була головою виробничої наради. Моє педагогічне кредо: «Замало – бути! Ще треба – статись. Не досить –
статись. Ще треба – вдатись. Ще й – не піддатись! Замало – бути!»
Українське слово, рідна мово! Що може бути привабливішим, вишуканішим, вродливішим, ніж твоя краса, мелодійність, милозвучність?
Отож вигранюймо вкраїнське слово й несімо до сердець дитячих дзвінкоголосу українську мову!
